Бережанська державна українська гімназія ім. Б. Лепкого

27.11.2017 | Автор: | Категорія: Загальна освіта, Історія регіону

вул. Руська, 12, м. Бережани, Тернопільська обл.
тел. (3548) 2-13-31
веб-сайт: http://bergimnazium.at.ua

Бережанська гімназія — загальноосвітній навчальний заклад у м. Бережанах. Гімназія заснована у1789 р. з німецькою мовою викладання; від 1874 р. мовою викладання була польська; у 1905 р. утворено україномовні класи. Від 1805 р. навчальні класи гімназії розміщувались у будинку міської ратуші.

Гімназія відіграла помітну роль у духовному розвитку Східної Галичини, українському відродженні в краї. У 1900-1910 рр. у гімназії діяв учнівський гурток “Молода Україна”.

В гімназії працювали відомі українські педагоги О.Барвінський, 3. Кузеля, Б. Лепкий, С. Томашівський та ін. Учнями Бережанської гімназії були М Шашкевич, Р. Мох, О. Огоновський, М. Руднщький, Ф. Коковський, М. Яцків, М. Мороз, В. Савчак, Я. Струхманчук, Т. Осадца, Я.Бабуняк, С. Соневщький, М. Лабунька, О. Дяків-Горновий, М. Кушнір, Я. Старух, А. Чернецький та ін., чимало діячів польської, німецької, чеської культури.

Гімназія працювала до 1944 р.; у 1992  р. відновила діяльність.

Від 2003 р.  Бережанська гімназія носить ім’я Б. Лепкого.

Н. Волинець, Н. Голод

 

Розташована всього в кілька кварталів від Ринкової площі чотириповерхова навчальна будівля створена за канонами класичної архітектури. Вона має п-подібний периметр з двома великими за обсягом флігелями по краях крил (північний – паралельний осі будівлі, південний – перпендикулярний) і внутрішнім двором, центральний фасад якого підкреслять видатним п-образним ризалітом.

Зовнішній вигляд гімназії повністю відповідає обраному архітекторами стилю, де французький руст двох нижніх ярусів і пілястрів верхнього обсягу підсилює візуальний ефект монументальності об’єкта, а кронштейни лобового карниза і широкий антаблемент підносять чотирьохсхилий дах увись, масивна арка центрального входу зі стилізованими пілястрами-вежами по боках доповнює пишність вигляду, а дзеркальне оформлення площині бічного фасаду з датою спорудження будівлі (ANNO-DOM MCMXIV) завершує загальне враження грандіозності проекту.

джерело


Богдан Лепкий. Бережани-Ґімназія

Одного погідного пополудня, року Божого 1805, по Спасі, перед бережанський ратуш заїхало декілька возів та одна велика жидівська брика зі скіряною будою. По втомлених конях та по запорошених людях знати було, що приїхали здалека.

З брики, зпід буди, виліз один мужчина в духовнім і чотирьох у світськім одягу. Духовний мав на собі довгу рясу, яку звали реверендою і чорний капелюх з великими крисами; очі за окулярами. Зі світських один був підстаркуватий, огрядний, якому візник мусів помогти зіскочити з брики, три інші були молодші й жвавіші.

За брикою торохтіли вози. З них вискакували молоді хлопці, літ 10 до 18, одягнені всіляко, бідніше і достатніше, як котрого батьки могли вирядити в дорогу.

За тими возами, дорогою від замку до ринку надтягали драбинясті підводи, навантажені столами, лавками, скринями, шафами й клунками всіляких розмірів і різної форми.

За ними й поруч них бігла товпа цікавих бережанців. Часи були тривожні, воєнні, Наполєон не давав Европі спокою, його ім’я залітало навіть у найглухіші кутки.

Вечоріло, як бережанський ринок, від ратуша до церкви й до гирла Адамівки, заповнився возами й людьми. Не бракувало й бургомистра, радних города Бережан і видніших достойників міста.

Вітали вони приїзжих гостей та складали їм свої побажання. Гомоніла німецька мова, перемішувана деякими латинськими мовами й зворотами. Пo короткому привітанні бургомистер казав відчинити головну ратушеву браму і впровадив гостей у сіни. Тут віддав найстаршому приїзшому добродієві ключі від дверей, що вели з сіней на поверх і всі подалися туди по деревляних, скрипливих сходах.

Незабаром стали за ними виносити на гору привезений вантаж, покарбовані студентськими ножиками лавки та поляпані чорнилом столи й шафи. Виносила їx приїздна молодь, перекидаючись жартами й школярськими дотепами.

Скінчили, й собі полупотіли по сходах нагору, а порожні вози покотилися на підсіння двох заїздних домів.

Цікаві бережанці постояли ще трохи перед засміченим соломою та паперами в’їздом до ратуша і розійшлись по своїх мешканнях вдоволені з пережитих вражінь.

Тільки вода на могутніх бережанських лотоках шуміла, а на недалеких полях підьпелітькали перепелиці.

Так перенеслася достопам’ятного 1805 року року битви під Австерліцом і Шенбрунського мира, caesareoregia gynmaзія зі Збаража до Бережан і розтаборилася в бережанському ратуші, де граф Потоцький відступив для неї даром цілий перший поверх разом з безплатним топливом для кільканадцятьох саль. Там вона й перетрівала поверх сто літ на славу й чималу користь не лиш Бережанщини, але й цілого краю.

***
Кажуть, що кожний початок важкий. І початки бережанської ґімназії не були легкі. Відбігала вона дуже далеко від того типу середньої школи, до якого ми привикли.

Мала тільки шість кляс, бо сема й восьма кляси називалися фільософією й абсольвенти ґімназії в Бережанах мусіли йти на фільософію до Львова. За те пятаки й шестаки тішилися куди більшою повагою, ніж за наших часів. Шестакові професори здебільша казали dominus, (по німецьки “Sie”), а як хотіли його покарати, то не робили того прилюдно, в клясі, лиш кликали до ґабінету, “на чорну каву”, від якої чорно ставало в очах.

Розсерджений професор не грозив шестакові “шевцем” і не називав його “свинопасом”, лише казав: “Ich werde Sie in die Kamaschen stehen lassen”, себто: “віддам вас до війська”, що було не будь якою погрозою, хоча би тому, що у війську тоді служилося літ двайцять.

Ґімназія стояла під проводом “префекта”, директором був місцевий староста, його заступником латинський парох, а на візітацію приїздив зі Львова один із латинських канонікiв, що був одиноким інспектором усіх шкіл в краю. Наукова програма не була надто велика: вчили мови — латинської, грецької, німецької й дещо польської, історії, ґеоґрафії та математики. Найбільше вимагали латини й німецького. Рідною мовою у школі не вільно було говорити.

Хто забувся і промовив слово діставав на шию “signum”, або “Sprachzeichen”, себто книжечку, оправлену в дощечки, яку вписувано імя, прізвище й характер винуватця. Мусів він ходити з тою відзнакою так довго, поки не приловив котрогось зі своїх товаришів на тому ж гріху. Тоді перекидав “signum”, зі своєї шиї на його.

В суботу господар кляси переглядав “сіґнум” і карав усіх, що були там вписані, а останнього найбільше. Не був це якийсь окремий бережаньський винахід, такого жорстокого способу, науки латинської мови вживали також у Західній Европі. Але за те по латинськи балакали бережанські ученики краще, ніж рідною мовою.

Української мови ані греко-католицької реліґії довгі часи не вчили. Наші предки ходили на науку латинської реліґії. Навіть свят наших не святкували. Що лиш 1827 р. вийшов декрет з цісарської канцелярії, щоби у школах, де є четвертина учеників греко-католиків десять днів святочних греко-католицьких було вільних від науки.

За те латинські свята, особливож “Боже Тіло” обходили дуже величаво.

Та найсвяточніше відбувався кінець шкільного року. Тоді великою занавісою закривали іконостас у церкві*), а на місце тетраподу ставили довгий стіл, прикритий зеленим сукном. За тим столом сідав на першому місці староста, як директор ґімназії, а коло нього праворуч і ліворуч інші достойники.

Префект давав рукою знак і з хорів греміла могуча “інтрада”, грана військовими сурмачами. По інтраді “ретор”, себто один із учнів шостої кляси, виголошував панетричну промову і старенький префект відчитував прізвища найкращих учнів кожної кляси. “Praemidonus sunt”… імярек, на хорах “туш”, знову прізвище премієнта і туш, і так аж не пролунали прізвища всіх найкращих учнів ґімназії.

Довго ціле місто дивилося на них, як на героїв дня, а деякі із них, як ось приміром пізніший наш митрополит Литвинович, що все був першим у клясі, перейшли історії.

За моїх і за мого батька часів не було вже тих дивних звичаїв. Розказував про них мій дідо, Михайло Глібовицький, коли я йшов здавати вступний іспит до ґімназії. Слухалося цих оповідань, як якоїсь лєґенди із прадавнини, коли ще не було ні залізниць, ні телєґрафів, коли люди замість на годинник дивилися на сонце на небі, коли ученик першої кляси перед пятаком знімав з голови шапку і… коли батькові не тикалося, лиш казалося “ви”.

І не одно, що колись було й минуло в Бережанах, мерехтить нині в нашій памяті як семибарвна веселка, як незабутня лєґенда, і неодин із нас питається зітхаючи, “як там тепер?”

*) Тому відбувалося це в церкві, бо вона була напроти ґімназії, кільканадцять кроків від неї, двері в двері. У церкві також дзвонять три чверті на восьму, щоби хлопці йшли на науку до ґімназії.

Джерело:

Лепкий, Б. У минуле [Текст] / Б. Лепкий // Краківські вісті. — 1940. — 1 груд.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1999 публікацій.

Коментарі (1)

  1. […] (проживав у 1890-1910 рр.) У 1805-1924 рр. у ратуші діяла гімназія, якій у 2005 р. виповнилося 200 років. Тепер носить ім’я Б. […]

Залишити відповідь