Барвінські, польсько-український рід

06.06.2017 | Автор: | Категорія: Історія регіону, Родознавство
Барвінські (Барва, Барвіч) — давній польсько-український рід. Барвіч-Барвінські гербу Jastrzębiec походять з Перемиської землі Руського воєводства.  Традиція вважає їх початком ХІ ст. (перший Барва — позашлюбний син польського короля Лєшка Бялого), походження, правдоподібно, з Литви. В Галичину прийшли разом з військами Казимира III.

Про них є згадка в гербівнику Уруського, де вони помилково віднесені до гербу Bartsch, можливо через схоже написання їхнього придомку – Barwicz.

До цієї родини належали відомі на Західній Україні Олександр, Мартин, Осип, Василь, Богдан Барвінські. В першій половині 18 ст. в Київське воєводство переїхали брати Теодор, Прокоп, Каспр-Габріель. Син Каспра-Габріеля Моисей, та сини Теодора подавали в Київське дворянське зібрання документи на підтвердження дворянства, саме про них згадує Уруський.

Найдавніший документований початок роду можна, мабуть, розпочати від кінця XV ст., оскільки Микола Барвіч-Барвінський помер у 1531 році. Наступним є Йоан ІІ (+1546), це значить, що раніше був Йоан I. XVI ст. замикає Севастіян (+1592). Після шести поколінь у XVII ст. останнім згадується Михайло (1742–1783).

Розгалуження роду сягають, поза Україною і Польщею, Німеччини, Канади. Представники цього роду займали різні, але спершу, мабуть, головно військові посади, оскільки у 1683 р. за участь у битві під Віднем до їх гербу «Jastrzębiec» був доданий другий («Вивірка»), від франко-німецького роду «Achinger». Один з Барвінських був козацьким сотником.

Українська гілка роду від XVII ст. представлена переважно священиками. Найвизначніший з них, БАРВІНСЬКИЙ Мартин Григорович (1784–1865) — був ректором Львівського університету у 1837-38 рр. Він — доктор теології і професор, папський прелат, архіпресвітер і генеральний вікарій львівської митрополичої капітули, член Галицьких крайових станів, консисторський радник, лицар залізної корони.

Відтак, вже переважно у світських професіях важливе місце в процесі становлення української державності і культури зайняли: сини отця Григорія Барвінського: Олександр, Володимир, Осип і син Олександра — Василь.

БАРВІНСЬКИЙ Олександр Григорович (1847–1926) – визначний освітній і громадсько-політичний діяч. Працював у керівництві «Просвіти», «Руської бесіди», у 1892 р. реорганізував львівське Товариство ім. Т. Шевченка у наукове.

Був послом до Галицького сейму, Віденського парламенту, членом австрійської палати панів, Галицької шкільної ради, у 1918 р. міністром освіти і віросповідань Західноукраїнської Народної Республіки.

Як автор багатьох навчальних посібників впровадив термін українсько-руський і фонетичний правопис. Як політичний та освітній діяч багато осягнув в економічному і культурному розвитку нації, у створенні українських шкіл, гімназій, університетської кафедри.

Як публіцист і видавець був автором десятків книг, тисяч статей, розвідок, рецензій як на історичні, так найактуальніші теми українського життя. Обсяг його діяльності і спадщини є винятковим за величиною.

БАРВІНСЬКИЙ Володимир Григорович (1850–1883) за освітою юрист, усе своє коротке життя віддав українській справі. Він відомий як засновник і редактор «Діла», єдиної щоденної української газети, яка майже без перерви виходила від 1880 до 1939 року.

Видавав у Львові «Бібліотеку найзнаменитіших повістей». Сам був автором численних статей на політичні та суспільні теми, а також повістей «Скошений цвіт» (1877, перекладена польською мовою), «Безталанне сватання», «Сонні мари молодого питомця».

Належав до найактивніших творців товариств «Просвіта» і «Рідна школа». У 1880 р. організував перше у Львові народне віче, яке мало велике значення для пробудження свідомості українського народу.

БАРВІНСЬКИЙ Осип Григорович (1845–1889) священик, був автором популярних у свій час історичних драм («Павло Полуботок», «Чернігівка»), які збагачували досить обмежений тоді репертуар галицького театру. Через передчасну смерть автора незавершеними залишилися драма «Тиміш Хмельницький», трилогія «Іван Виговський», історичні повісті «За правду і волю». Опублікував також серію порадників для селянства з галузі господарства, лікування, і т. д. Був невтомним просвітителем народу.

БАРВІНСЬКИЙ Василь Олександрович (1888–1963) композитор, піаніст, музично-громадський діяч від 1915 до 1948 рр. стояв на чолі музичної освіти на західноукраїнських землях, спершу як директор Музичного Інституту ім. Лисенка з його численними філіалами, відтак Львівської державної консерваторії.

Українську культуру пропагував як лектор, музичний критик, автор численних статей і рецензій, співтворець періодичної мистецької преси, захисник української культури, її навчальних і освітніх закладів. Як композитор працював у різних жанрах, найбільше вокальному і фортепіанному (починаючи від 8-ми Прелюдій 1908 року).

Його камерно-інструментальні ансамблі (особливо Секстет) належать до перших в Україні у цьому виді творчості. За свою патріотичну діяльність був засуджений на 10 років Гулагу (1948–1958), а рукописи його творів спалені. Частина їх була віднайдена, головно закордоном. Відтворення його пам’яті триває.

 

Article Source

Автор:

Даний автор додав 900 публікацій.

Залишити відповідь