КОЗУБСЬКИЙ Борис Миколайович

КОЗУБСЬКИЙ Борис Миколайович (04.03.1886–17.02.1953) – адвокат, журналіст, громадсько-політичний діяч. Член Української Центральної Ради (1917), голова міської думи м. Кременець. З 1920 – голова філії «Просвіти», організатор українських кооперативів Кременеччини. Посол (депутат) сейму з 1922, член Українського парламентського клубу, проводу Українського національно-демократичного об’єднання.

 

У 1894 р. лікар М. М. Козубський купив маєток у Великому Раківці, недалеко від Вишнівця. До речі, його син Борис народився 1886 р. в Житомирі ще до переїзду на Волинь.

Дитинство Бориса пройшло в Кременецькому повіті. Закінчивши 1906 р. гімназію, вступив на правничий факультет Київського університету імені Св. Володимира. Невдовзі за участь у студентських заворушеннях потрапив у поле зору царської охранки. Від переслідувань змушений був рятуватися переїздом до Харкова.

У 1913 р. випускник Харківського університету розпочав правничу кар’єру в адвокатській конторі М. Міхновського. Під впливом М. Міхновського молодий адвокат Б. Козубський вступив до РУП й остаточно сформувався як політик.

Його громадсько-полі­тична діяльність припала на час піднесення національного руху початку ХХ сто­ліття, Першої світової війни й української революції 1917–1921 рр., міжвоєнний період, коли Західна Волинь перебувала у складі Другої Речі Посполитої, Другої світової війни та радянської влади.

Згодом подружжя Козубських (Борис одружився ще студентом) переїхало до Києва. Праці правника-політика друкував тижневик «Слово», редакторами якого був С. Петлюра. У 1915 р. в Борис Козубський переїхав з дружиною на Волинь у м. Кременець. Його обрали головою міської думи, а згодом – головою Кременецької повітової земської управи в часи УНР.

У квітні 1917 р. в Києві відбувся Український національний конгрес, на якому Бориса Козубського обрали, як представника Волині, до Центральної Ради від Української революційної партії.  Одним із свідчень становлення української державності на Кременеччині був випуск паперових грошей номіналом 1, 3, 5 і 10 гривень у 1918 р., зокрема, на купюрах стояв підпис голови повітової управи Б. Козубського. Ці гроші друкували в Кременецькій друкарні, і вони були в обігу протягом року.

У 1919 р. поляки запроторили Бориса Козубського до концтабору в містечку Домб’є неподалік від Кракова. Правдами й неправдами Олена Козубська вирвала ледь живого чоловіка з неволі. Це був перший досвід поневірянь, які випали на долю Б. Козубського та його родини.

У 1920-1930- х рр. Козубський працює адвокатом у м. Кременці. Просвітяни обрали Б. Козубського головою товариства. Це свідчить про велику пошану до нього від громади. Він бере участь у створенні читалень «Просвіти», українських кооперативів, банків. Родина Козубських віддала кілька приміщень власного новозбудованого помешкання під осідки «Просвіти» й «Союзу українок».

Будучи головою «Просвіти» Б. Козубський часто влаштовував урочисті академії присвячені відомим діячам української історії та культури. Водночас він виступав на них з доповідями про видатних людей. З нагоди проведення таких культурно-масових заходів по місту заздалегідь розклеювали кольорові афіші, а внизу зазначалося: «Відповідальний − Борис Козубський».

З ініціативи Бориса Козубського у Кременці було засновано книгарню, для неї, знову ж таки, родина Козубських виділила кімнати у власному будинку, а згодом «Просвіта» орендувала для книгозбірні приміщення на центральній вулиці міста − Широкій.

Обраний 1922 р. послом до польського сейму Б. Козубський став одним з організаторів Українського парламентського клубу. Праця в сеймі й антипольська боротьба зблизили Бориса з Сергієм Хруцьким та Самійлом Підгірським. Спільні відозви послів з’являлись неодноразово у пресі та вічах. Зокрема, вони закликали українців взяти участь у виборах до гмін 1927 р. Оскільки, важливим було те, хто очолить місцеву владу.

Б. Козубський виступав за нормалізацію польсько-українських відносин на засадах національно-територіальної автономії українських земель у складі Польщі. З 1925 р. Б. Козубський очолює УНДО у Кременецькому повіті Волинського воєводства.

Не оминула родини Козубських й хвиля антиукраїнських політичних репресій, що прокотилася Західною Україною. До Берези Картузької (концентраційного табору для політичних в’язнів) потрапили Борис і Юрій Козубські, батько й син.

У вересні 1939 р. охоронці табору порозбігалися, рятуючись від наступу німецьких завойовників. Ледь живі в’язні розбрелися хто куди. Покаліченого й виснаженого Б. Козубського помістили до Кременецької лікарні. Згодом, дружина перевезла хворого чоловіка до Львова. До червня 1940 р. його лікували друзі в клініці медичного інституту. Потім він працює коректором в одній з газет.

У Львові, під час німецької окупації, 30 червня 1941 р. було проголошено в будинку товариства «Просвіта» «Акт відновлення Української держави». Тоді ж сформовано український уряд на чолі з Я. Стецьком. Згодом створено «Раду Сеньйорів» (старійшин) − Вищу палату українського парламенту, до якої ввійшов і Б. Козубський.

У 1941 р. Борис Козубський повертається до Кременця. Він рік працює у місті адвокатом та нотаріусом й ще один рік − суддею. У 1944 р. Б. Козубський переїхав у Львів і працював у міській управі. Згодом Б. Козубський якось прилаштувався коректором в обласній газеті «Вільна Україна» та одночасно юрисконсультом Львівського обласного аптечного управління.

У серпні 1948 р. його арештували, звинувативши в антирадянській пропаганді. У жовтні цього ж року військовий трибунал військ МВС Тернопільської області засудив 62-річного Б. Козубського до 25 років мордовських таборів. У тих таборах він помер 17 лютого 1953 р. Місце поховання невідоме. Реабілітований посмертно в 1991 р.

У сім’ї Козубських росло четверо дітей: Юрій, Галина, Ірина та Олег. Його діти теж не стояли осторонь національно-визвольної боротьби, яка точилася в ті роки на теренах Західної України. На початку 1930 р. в Кременці створилася підпільна молодіжна організація «Юнак», до якої входили учні української гімназії, духовної семінарії. Заступником голови організації був І. Шубський (згодом чоловік Г. Козубської).

У 1932 р. «Юнак» (молодіжне крило ОУН), що вів антипольську діяльність, було розгромлено, її членів арештовано. У тому числі Юрія та Галину Козубських. Відбувся суд, на якому І. Шубський отримав 5 років ув’язнення, Ю. Козубський − 2,5 року.

Покарання Ю. Козубський відбував у Кременецькій в’язниці. Звільнившись, він вступив до Львівської греко-католицької семінарії. Здобув середню освіту й у 1936 році став студентом політехнічного інституту в Данцизі. Був заарештований 12 жовтня 1939 р. У грудні 1941 р. Юрія розстріляли в Магадані.

Неповнолітню Галину після розгрому юнацької організації польський суд засудив умовно, тому що їй на той час виповнилось лише 15 років. Перебувала вона у католицькому монастирі в місті Ченстохові. Коли минув установлений судом термін, повернулася до Кременця.

В 1939 р. вона закінчила польську гімназію. Здобувши середню освіту, вступила до Варшавського університету на факультет соціології, але Друга світова війна перешкодила навчанню. В Кракові Галина одружилася з Ігорем Шубським. Там у них народилася донечка Оксана. Після Другої світової війни радянська влада засудила Галину на 25 років. Місцем її каторги став табір в Іркутській області.

У жовтні 1949 р. енкаведисти арештували й інших членів родини: Олену, дружину Бориса Миколайовича, її доньку Ірину, сина Олега й маленьку Оксану − дочку Галини й Ігоря Шубських. Вивезли їх на спецпоселення в Хабаровський край, на станцію В’яземська.

Олегу Козубському довелося тяжко працювати на лісоповалі, щоб прогодувати хвору маму й племінницю. У 1957 р. сім’я після довгих поневірянь повернулася в Україну. Але КДБ не дозволив їм проживати в західних областях України. Вони перебралися в Снятин Івано-Франківської області. Лише на початку 1990-х рр. родина Козубських була реабілітована.

Джерела:

Бачинський, М. Козубський Борис Миколайович [Текст] / М. Бачинський, Г. Чернихівський // Українська журналістика в іменах. — Вип. 7. — Львів, 2000.

Українське державотворення. Акт 30 червня 1941 [Текст] : зб. документів і матеріалів. — Львів – Київ, 2001.

Скакальська, І. Козубський Борис Миколайович [Електронний ресурс] / Скакальська, І. — Кременець, 2015. — Режим доступу: http://rada.kremenets.net.ua/index.php/novyny/1003-borys-kozubskyy-nash-vidomyy-i-nevidomyy-krayanyn-i-borets-za-nezalezhnist-ukrayin, вільний.

Чернихівський, Г. Козубський Борис Миколайович [Текст] / Г. Чернихівський //Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 133.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 900 публікацій.

Залишити відповідь