РАТГАУЗ Кароль Леонгард Бруно

08.09.2017 | Автор: | Категорія: Композитори, диригенти

джерело

РАТГАУЗ  Кароль Леонгард Бруно (пол. Karol Rathaus, нім. Karl Leonhard Bruno Rathaus, псевдонім: Леонгард Бруно; 16.09.1895, м. Тернопіль — 21.11.1954, м. Нью-Йорк) — польський, німецький і американський композитор австрійського походження, піаніст, педагог.

Народився в 16 вересня 1895 року в Тернополі в сім’ї міського ветеринара австрійського єврея Бернарда Ратгауза і Амалії Зіппер.

У 1913 році склав із відзнакою іспит зрілості в Першій тернопільській гімназії і вступив до Віденської музичної академії в клас композиції Франца Шрекера, проте з початком Першої світової війни був покликаний на військову службу і зміг відновити навчання лише в 1919 році.

У 1920 році разом зі своїм учителем Шрекером переїхав до Берліна, щоб продовжувати освіту під його керівництвом в Берлінській вищій школі музики, однак через неможливість знайти заробіток в Берліні, протягом шести років проводив більшість часу у Відні, де почав набувати розголосу як автор фортепіанних п’єс і одночасно закінчив історичний факультет Віденського університету.

Репутацію Ратгауза-композитора зміцнили його перша і друга симфонії, вперше виконані відповідно в 1924 році в Дармштадті (диригент Йозеф Розеншток) і в 1926 році у Франкфурті-на-Майні (диригент Герман Шерхен). Найбільшим успіхом стала прем’єра балету Ратгауза «Останній П’єро» (нім. Der letzte Pierrot, 1927) в Берлінській державній опері; опера «Чужа земля» (нім. Fremde Erde), поставлена там само три роки по тому, навпаки, зазнала невдачі.

Від 1928 року Ратгауз, як театральний композитор, багато співпрацював із режисером Максом Рейнгардтом, а в 1931 році дебютував як кінокомпозитор музикою до фільму Федора Оцепа «Вбивця Дмитрій Карамазов» (за романом «Брати Карамазови»).

У 1932 році емігрував із Німеччини, протягом двох років жив і працював у Парижі (продовжуючи співпрацювати з Оцепом, який теж сюди переїхав), потім у 1934—1938 роках у Лондоні, де серед іншого написав музику для спектаклю «Уріель Акоста»  і балет «Закоханий лев» (фр. Le Lion Amoureux).

У 1938 році переїхав до США, де провів останні 16 років свого життя, оформивши перед тим польське громадянство для полегшення імміграції. У 1938 році написав музику для бродвейської постановки «Ірод і Маріамна».

Від 1940 року викладав в Квінз-коледжі Міського університету Нью-Йорка. Продовжував займатися композицією, написавши, зокрема, Третю симфонію (1943), симфонічну поему «Драматичне видіння» (1945), увертюру «Бухта Солсбері» (1949), однак вважав свою композиторську кар’єру занапащену нацистським переворотом і війною, тому приділяв більше уваги викладацькій діяльності.

У 1952 році на замовлення Метрополітен-опери реконструював оригінальну оркестровку опери Модеста Мусоргського «Борис Годунов». Піаніст і музикознавець Дональд Піроне, який навчався і викладав в тому ж Квінз-коледжі, захистив в 1984 році дисертацію, присвячену Ратгаузу, а згодом записав його фортепіанний концерт.

Однак ґрунтовніше відродження інтересу до музики Ратгауза відноситься вже до кінця 1990-х років, коли Лондонський симфонічний оркестр, Німецький симфонічний оркестр Берліна і Симфонічний оркестр Словацького радіо випустили по диску з його творами; у 2000 році німецький музикознавець Мартін Шюсслер видав про Ратгауза книгу.

Джерело

Гуцал, П. Ратгаус Рудольф [Текст] / П. Гуцал // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 171—172.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 900 публікацій.

Залишити відповідь