Раївський ландшафтний парк

08.12.2016 | Автор: | Категорія: Парки
У другій половині XVII століття серед польських вельмож увійшли в моду «французькі красивості», якими захоплювався король Людовік XIV. Синявські, звісно, не хотіли бути гіршими за інших.  Тому гетьман Адам Синявський надумав спорудити заміську віллу на землях біля містечка Бережани.

Адреса: Україна, Тернопільська обл., С. Рай, вул. Раївська.

За легендою, нареченій гетьмана Єві дуже сподобався казковий краєвид на околицях Бережан. І вона саме тут захотіла розташувати родинний маєток. Синявський не заперечував. Запропонував, аби наречена підібрала назву, і та, не довго думаючи, мовила: «Ти — Адам, я — Єва, тож і мешкатимемо в Раю!».

Правду кажучи, не було в Адама Сенявського жінки на ім‘я Єва, але, можливо, то була наречена. Так чи інакше, але за документами від 1668 року відомо, що в оселі Рай проживало 12 господарських родин: Клецори, Свердуни, Барани, Білики, Матуси та Маруневичі. В руках Сенявських ця територія знаходилась до 1726 р., коли помер останній в роду, гетьман Адам-Микола. 

Документально цього факту не підтверджено. Однак віллу (мисливський замок) звели швидко. І — чи не найрозкішнішу в Центральній Європі. Згодом  заклали й великий парк. Місце це отримало назву не випадково. Захищена з трьох боків од вітрів і негоди густим лісом улоговина здавна приваблювала людей унікальним мікрокліматом. Кришталеві джерела, що живили річку Зарайський Потік, давали достатньо води для створення каскаду ставків.

З початку існування Раївський парк планували на засадах ландшафтної архітектури як цілісний комплекс. 1707 року останній спадкоємець роду Синявських Адам-Микола, який став разом із королем Польщі Августом ІІ на бік Росії у боротьбі проти шведського короля Карла ХІІ, приймав у Раю царя Петра І й гетьмана України Івана Мазепу. Хронікер того часу Дієнгайм Хотинський докладно описав монарший візит. Так, Петро оцінив «шляхетність та елегантність споруди», а також «щасливий і делікатний вибір прикрас, гармонію цілости…».

Військово-політичні мотиви виявилися сильнішими за красу й велич природи: 1709 року палац зруйнували під час військових дій. На щастя, згодом споруду відбудували. Окрім Петра І й Івана Мазепи, у Раївському парку в різні часи побували польські королі Август ІІ, Ян ІІІ Собеський. Під одним із дубів, який, до речі, зберігся, відпочивав під час визвольної війни 1648—1654 років гетьман Богдан Хмельницький.

Про розкіш маєтку та, зокрема, мисливського палацу свідчать не тільки відзначені в тогочасних описах гобелени на стінах, японська й китайська порцеляна на камінах, а й, скажімо, така екзотика, як підвішені в бальній залі «страусові яйця на червоних шнурах, переплетених золотими нитками».

Після смерті чоловіка Ізабела Любомирська залишила Бережани й оселилася у Раю з доньками Олександрою й Констанцією. Наприкінці ХVIIІ ст.  відреставрували будинок, вирубали ліс і почали закладати парк. Роком заснування парку як об’єкта садово-паркового мистецтва вважають 1760-й.

З одруженням Олександри з графом Олександром Потоцьким, з 1816 року, землі, парк, мисливський палац перейшли до рук цієї магнатської родини (до речі, аж до 1936 року, коли помер останній із Потоцьких Якуб). Наслідуючи батька, Олександр Потоцький наказав перетворити парк, узявши за зразок Уманську «Софіївку» і збудувати палац в італійському стилі.

Чергових реконструкцій Раївський парк зазнав наприкінці ХІХ століття. В 1879 року на місці старих дерев в північній частині посадили сад. В іншій частині парку до 1888 року існувала ділянка  так званих французьких садів. Однак упродовж десятиліть їх не доглядали, й вони повністю занепали.

1892-го парк, який займав 16,8 га, реконструював відомий у Європі паркобудівник Валеріан Кронненберг. На площі 11,2 га створено два ставки зі штучним острівцем, водоспад, фонтани, встановлено скульптури античних героїв. У ставах плавали лебеді, а у воді юрмились декоративні риби та форель. Одночасно закладено й зимовий сад: у теплицях вирощували апельсини, лимони, камелії. Діжки з цими рослинами на літо виносили надвір, і вони дивували  екзотичними плодами.

Ідилія тривала недовго: почалася Перша світова війна. Декоративні насадження парку зазнали великих втрат. Після війни ці території відійшли «до Польщі». Відремонтували палац, реставрували гідротехнічні споруди, посадили нові дерева й кущі. Масово залучали до роботи в саду місцевих мешканців. Чергового удару по раївському парку завдала Друга світова війна: під час війни тут розміщувалася лісова адміністрація, потім — фонд боротьби з раком, донедавна — дитячий садок, а нині — сиротинець.

Із повоєнною відбудовою пов’язаний черговий етап відродження парку. В 1952 р. відремонтували палац. Правда, тоді внаслідок «ремонту» будівля втратила залишки первинної краси. В 1966-му парк нарешті набув юридичного статусу й офіційно перейшов під охорону держави як об’єкт природно-заповідного фонду.

Розпорядженням Ради Міністрів УРСР № 105 від 29 січня 1969 року його внесли до списків парків — пам’яток садово-паркової архітектури України. Відтоді почалося його інтенсивне відновлення і реконструкція. На жаль, після двох воєн первинне історичне його планування не збереглося.

У 70-х роках відновлено посадки, відремонтовано водойми, збудовано греблі верхнього озера. Для того, щоб парк щодня доглядали фахівці, на його території збудували лісничівку. Тоді закладено новий дендропарк на площі 5 га. У старому й новому дендропарках висаджено понад 4 тисячі дерев, кущів, ліан, усього майже дві сотні видів і сортів. Рішенням № 131 виконкому Тернопільської обласної ради від 14 березня 1977 року їй надано статус «Парк — пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення».

Нині загальна площа природно-заповідного фонду в околицях села Рай становить 25 га. Складається він із двох ділянок: зі «старого» дендропарку «Раївський» площею 20 га, який з 1996 року має статус «Парку — пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення», і з дендрологічного парку місцевого значення «Бережанський» площею 5 га. Обидві ділянки перебувають у віданні Бережанського лісгоспу.

1994 року мисливський палац із частиною території парку рішенням місцевої влади передано в користування Зборівській єпархії УГКЦ, що, на жаль, розірвало просторову цілісність природно-історичного об’єкта.

Тепер у Раю до ста видів, форм і відмін дерев і чагарників. Із них 42 види завезено з інших країн і континентів, близько 30 — хвойні. На жаль, останню дендрологічну інвентаризацію насаджень проводили ще у радянські часи, тому питання ретельного обстеження дендрофлори з картографуванням і формо-видовим визначенням надзвичайно актуальне.

Вікові дерева, що збереглися і поодиноко, і у групових та алейних посадках, заслуговують на особливу увагу. Це велетенські екземпляри сосон — звичайної, чорної (австрійської) та Веймутова, модрини європейської, кедра сибірського, дубів і ясенів звичайних, п’яти видів кленів, різноманітні форми бука лісового (зокрема пірамідального та пурпурнолистого), різні види тополі, гіркокаштана, горіхів та інших.

Широко представлені й декоративні хвойні — численні туї, ялівці, тиси вдало компонуються з великорослими насадженнями й будівлями. Є й унікальні дерева, що особливо охороняються. Це, зокрема, 850-річний (вже всохлий, на жаль) дуб Богдана Хмельницького 214 см у діаметрі та 25 м заввишки. Неподалік зростає 450-річний дуб «Богатир» (160 см в діаметрі), інші велетні.

Раївський парк — велика культурно-історична, естетична й дендрологічна цінність. Варто відзначити й особливу красу мальовничого каскаду ставків, які живляться природними джерелами і становили колись ландшафтну оздобу парку. На жаль, нині вони поступово занепадають.

Джерела:

Гринюк, Ю. Парк у Раю — перлина «Опільської Швейцарії»  [Текст]: До 250-річчя Раївського дендропарку :  [інтерв’ю] /  [спілкувалася] Т. Будар // Слово Просвіти. — 2010. — 5 серп. — Режим доступу: http://slovoprosvity.org, вільний.

Кузьович, В. С. Деякі аспекти фенології деревних видів Раївського дендропарку / В. С. Кузьович // Питання біоіндикації та екології. — 2013. — Вип. 18. — № 2. — С. 201-211. — Режим доступу: https://goo.gl/JGqFyT, вільний.

Лугова, О. Рай [Текст] / О. Лугова, Б. Мельничук // Тернопільщина. Історія міст і сіл. — Т. 1. — Тернопіль, 2014. — С. 427-428 : фот.

Черняк, В. М. Унікальні перлини природи Тернопільщини [Текст] : [монографія] / В. М. Черняк, Г. Б. Синиця, І. О. П’ятківський. — Тернопіль, 2014. — 510 с. : іл.

 

Article Source

Автор:

Даний автор додав 900 публікацій.

Коментарі (1)

  1. […] Галицький ботаніко-ентомологічний заказник, Раївський парк (1750), заказник «Лисоня» (1994), дуб Б. Хмельницького (700 […]

Залишити відповідь