Віадуки та арковий залізничний міст на Тернопільщині

© Леонід Андронов. Віадук на перегоні Теребовля – Деренівка

Віадук (від лат. via – шлях та лат. duco – веду) – споруда мостового типу, призначена для подолання ущелин, ярів, доріг, залізничних колій тощо.

Спочатку цим терміном позначалася римська дорога, що проходила над ущелиною та спиралася зазвичай на аркові опори.

Будівництво залізниць почало вимагати будівництва споруд нового типу.

І з часом цим терміном стала окреслюватись інженерна споруда для полегшення подолання перешкод рельєфу типа яру, долини, ущелини, іншої дороги або залізничної колії, крім водних перешкод. Для подолання водних перешкод служить міст.

© Юрій Скобленко. Viaduct nearly Terebovlya Ukraine

Аркова конструкція надає такій споруді надзвичайної виразності. Іноді для подолання глибоких та широких перешкод використовуються багатоярусні конструкції віадуків.

Як правило, віадуки будуються там, де відсипати насип економічно недоцільно, так само як у випадку з естакадою, з тією лише різницею, що естакада проходить, зазвичай, над рівниною, заплавою річки (досить рівною поверхнею).

В Тернопільській області збереглось два з п’яти віадуків Західної України — біля Теребовлі, в селі Кровинка (переглянути на карті) і Плебанівка (переглянути на карті).

Історія їх починається ще в австрійський період, коли 1896 року через Теребовлю було прокладено залізничну колію Тернопіль – Копичинці. Ця колія була частиною Галицької залізниці Львів—Чернівці.

Найвідоміші у світі віадуки:

  • віадук через річку Сидухе — найвищий транспортний міст у світі (просвіт становить 472 м);
  • віадук Мійо – віадук з найвищими опорами у світі (найвища опора — 341 м);
  • Гленфіннан (Шотландія);
  • Гельчтальбрюкке – найвищий цегельний віадук у світі;
  • Сі-о-Се Поль – віадук в іранському місті Ісфахан.

Арковий залізниbucnivчний міст у селі Буцнів

Переглянути на карті

Що ж до залізничних мостів, то слід відмітити, що в хорошому стані до наших часів зберігся справжній шедевр архітектурного будівництва – арковий залізничний міст у селі Буцнів Тернопільського району.

Конструкцію на  лінії “Тернопіль-Ходорів” звели у 1895-1897 роках за проектом італійського архітектора Цидуліни . Міст був відновлений за проектом архітектора Балабана його відновили після Першої світової. Реконструкцію проводили в 1928-1930 роках.

Як відмічає Богдан Новосядлий на сторінках історико-краєзнавчого нарису “Буцнів. Екскурс у минуле на хвилях любові” (Тернопіль, 2006), про цей міст “згадує Євгенія Назаркевич-Джигало: “Буцнів має форму хреста, бо в середині села перехрещуються дві дороги. З сусіднім селом Острів, що лежить на схід від Серета, лучать Буцневу два мости. Одним іде залізниця з Тернополя до Ходорова, а другий – для пішоходів і возів…” (Шляхами золотого Поділля [Текст] : у 3-х т. Т. 3. – Філадельфія, 1983. – С. 345).

Тут варто згадати про історичні передумови будівництва залізничних доріг. “На момент поділу Австрійської імперії на двоєдину Австро-Угорщину (1867) в Австрії на 100 тисяч населення припадало всього 7 км залізниць. У Галичині, що стала автономним краєм Ціслейтанії, було лише дві залізниці – Карла Людвіґа (Краків-Перемишль-Львів) і Львів-Чернівці-Ясси.

Уряд відчував потребу розширення залізничної мережі імперії, і з цією метою був виданий закон від 20 травня 1869 року, що на довгі роки звільняв концесіонерів залізниць від податків. Цей закон і потреби промисловості, яка активно розвивалася у цей час, призвели до пожвавлення в галузі залізничного будівництва.” (Гранкін, П. Львівська залізниця. Історія і сучасність. – Львів,1996. – С. 76.).

Дещо пізніше уряд “щедро фінансував будову залізниці Галич-Острів, що сполучала Станіслав з Тернополем і відповідала стратегічним вимаганням уряду. Підприємці, що будували цю залізницю, мабуть, недооцінювали її військового значення: ще під час будови два мости на лінії завалилися, а коли пустили пробний поїзд, він упродовж кілометра десять разів зійшов з рейок через сповзання насипу“.

Що ж до самого буцнівського моста, то подібних на Тернопільщині є лише два поблизу Теребовлі. Значно більше так званих віадуків споруджено на карпатських залізницях, де вузькі долини з крутими скелястими схилами змушували будувати численні підпорні елементи.

Про дату будівництва залізниці, моста і залізничної станції у Буцневі можна судити зі ще однієї публікації. У ній, зокрема, йдеться про те, що “залізнична лінія (Тернопіль-Підвисоке) була відкрита у 1897 р. з Тернополя (через Буцнів) у південно-західному напрямі, доходить до Підвисокого.

Залізнична колія пролягає з Тернополя до вузлової станції Березовиця-Острів, яром Серета, потім перетинає Серет, а біля станції Денисів-Купчинці перетинає річку Стрипу… За 9 км від Тернополя є вузлова станція Березовиця-Острів… А наступною, вже за 12 км від Тернополя, є станція Буцнів.

У ЦДІА м. Львова зберігається план та схема станції Буцнів, датовані 1895 роком. Зрозуміло, що й залізничний міст був споруджений між 1895 і 1897 роками. У Першу світову війну російські війська, відступаючи, замінували споруду.

Під час вибуху було цілком знищено головну дугу моста і його буцнівське крило. Транспортне сполучення потрібно було швидко відновлювати, тому невдовзі австрійська влада збудувала тимчасовий дерев’яний міст, який з острівського боку розташовувався на 50 метрів нижче за течією річки. Свідченням старого залізничного моста є залишки дубових паль на згаданому місці Серета.

При відновлювальних роботах у 1928-1930 роках рештки підірваного кам’яного моста розібрали аж до фундамента. Риштування на об’єкті робили за проектом українського інженера Балабана, а будівельні роботи вела польська фірма, яка дала гарантію мосту на 80 років, тобто до 2010 року.

Побудували міст відносно швидко, адже зводили його упродовж двох літніх періодів, без жодних технічних засобів. Камінь на будову возили з буцнівської скали підводами. Для цього й було прокладено спеціальну вузькоколійку для коней.

Під час Другої світової війни радянські військові знову хотіли підірвати міст та, на щастя, не знайшли слабкого місця, куди можна було закласти вибухівку. У 2000 році вдалося з’ясувати прізвище одного з радянських солдатів, який охороняв цей стратегічний міст під час війни. Ним виявився тодішній єфрейтор із села Сагайдака Полтавської області Володимир Дмитрик (1919 р.н.).

Як пригадував Володимир Захарович, він служив у 28-му залізнично-будівельному батальйоні, який у 1944 р. дислокувався у Буцневі. Солдати тоді (а це було у серпні) прикривали залізничний міст від авіаційних нападів німців, ремонтували колію і допомагали місцевим жителям жати жито чи пшеницю.

Джерела

Гранкін, П. Львівська залізниця. Історія і сучасність [Текст] / Павло Гранкін та ін. – Львів,1996. – С. 76.

Новосядлий, Б. Т. Буцнів. Екскурс у минуле на хвилях любові [Текст] : іст.-краєзн. нарис / Богдан Новосядлий. – Тернопіль, 2006. – С. 30 – 32.

Український радянський енциклопедичний словник [Текст] : у 3-х т. Т. 1. – 2-ге вид. – Київ, 1986.

Шляхами золотого Поділля [Текст] : у 3-х т. Т. 3. – Філадельфія, 1983. – С. 345.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 900 публікацій.

Залишити відповідь